Як вирішити проблеми дистанційного навчання: погляд зсередини

Я теж проходила через дистанційне навчання – і всі ці стани знайомі мені не з теорії, а з досвіду. Було і прокрастинація, і втома, і відчуття, що світ ніби за склом. Але з часом я побачила й інше: онлайн-освіта може навчити самостійності, уважності до себе і справжньої дисципліни – не з примусу, а з поваги до власного часу – Марія Кравчук 

Після 2020 року дистанційне навчання стало частиною нашої реальності так само, як слово “локдаун”. Здавалося б, ми вже мали звикнути: не треба вставати о 7-й, добиратися в школу чи університет – можна навчатися з дому, хоч у піжамі. Але навіть у 2025-му не всім легко. Хтось досі губиться в новому ритмі, втрачає мотивацію й, найгірше, зв’язок із людьми.

Для багатьох учнів, студентів, батьків і викладачів дистанційне навчання досі лишається викликом. Воно змусило по-новому подивитися не тільки на якість знань, а й на нашу здатність бути зібраними, емоційно стійкими й вмотивованими в змінному світі. Тож як адаптуватися до цієї форми освіти так, щоб вона не виснажувала, а навпаки – відкривала можливості? Спробуємо подивитися на ситуацію глибше.

Проблема соціальної ізоляції в дистанційному навчанні

Одна з перших проблем, з якою стикається людина під час дистанційного навчання – це відчуття ізоляції. Підлітки, студенти, викладачі – всі опинилися в ситуації, коли звичного соціального середовища більше немає. Шкільні перерви, розмови перед парами, навіть звичайні погляди однокурсників – усе це втратилося за екраном.

“Після перших двох тижнів мені просто не хотілося вставати з ліжка, – ділиться Аліна, студентка історичного факультету. – Все було як в тумані. Увімкнула камеру – вимкнула – і знову сама. Таке враження, що я існую десь осторонь”.

Цей стан самотності знайомий багатьом. Саме тому першим кроком до його подолання стає повернення – бодай часткового – соціального життя: регулярні відеозустрічі, неформальні онлайн-зустрічі, спільні проєкти. Іноді проста фраза в чаті “А як ви? Як день пройшов?” може зрушити лід мовчання.

Як дистанційне навчання впливає на мотивацію учнів?

Це одна з ключових проблем онлайн-навчання, яка найчастіше проявляється в старших класах і серед студентів. Без зовнішніх орієнтирів, звичного графіку й погляду вчителя, спрямованого просто на тебе, зникає внутрішній імпульс до дії. Дистанційне навчання вимагає високого рівня самодисципліни, але не всі до цього готові – і це нормально. 

“Я намагався організувати свій день, – розповідає Влад, учень 10 класу. – Але коли в кімнаті стоїть комп’ютер з YouTube, а ніхто не перевіряє, що я роблю, – дуже складно не зірватися”.

Прокрастинація, втрата фокусу, постійне відкладання завдань – не стільки ознаки лінощів, скільки сигнал: щось не так з внутрішньою мотивацією.

Як зазначає Анастасія Бречко, вчителька української мови та літератури, змішане навчання може стати ефективним рішенням: “Змішане навчання наблизить нас до актуальних потреб суспільства й навичок, які потрібні сучасним учням. Звісно, сам лише формат онлайн не підходить, але поєднання онлайн і офлайн може дати хороші результати, якщо правильно це використовувати.”

Тут допомагає чітка структура. Наприклад, планування завдань на день, розбивка великих задач на маленькі, метод Pomodoro. А ще – позитивне підкріплення: навіть найменший успіх варто відзначати, адже мозку потрібна “нагорода”. 

Технічні виклики онлайн-освіти в Україні

Якщо для частини учнів дистанційка – це ноутбук, тиша в кімнаті й стабільний Wi-Fi, то для інших – один смартфон на трьох і поганий зв’язок. Освіта стає ще більш нерівною.

“У нас вдома один ноутбук. Молодший брат вчиться в початковій школі, а я на третьому курсі, – розповідає студентка Марія з Черкащини. – Часто доводиться обирати: кому важливіше сьогодні бути онлайн”.

Така ситуація вимагає участі з боку шкіл, громад, навіть держави. Деякі навчальні заклади вже практикують надання техніки на період навчання. Така ситуація вимагає участі з боку шкіл, громад, навіть держави.

Деякі навчальні заклади вже практикують надання техніки на період навчання. Такі виклики сучасної освіти вимагають системної відповіді як на рівні державної політики, так і у повсякденному житті шкіл. У своїх офіційних рекомендаціях Міністерство освіти і науки України також акцентує увагу на важливості забезпечення рівного доступу до дистанційної освіти та підтримки учнів у складних умовах (джерело). 

Але й самі освітні платформи мають ставати простішими й доступнішими – не кожен здатен зорієнтуватися в складному інтерфейсі або одразу зрозуміти, як завантажити завдання у “хмару”.

Як організувати ефективне навчання вдома?

Межа між “навчанням” і “життям” в умовах дистанційки дуже тонка – іноді її просто не існує. Це призводить до вигорання, перевтоми, апатії.

“Мій син сидів за кухонним столом, де ми їли, працювали і робили уроки, – каже Олена, мама 12-річного школяра. – Я бачила, як йому все більше хочеться просто… втекти”.

Організація простору – це психологічний жест. Навіть якщо це лише стіл в кутку, його можна оформити “навчально”: прибрати зайве, додати ліхтарик, поставити годинник. Важливо також встановити часові межі: навчання закінчується – техніка вимикається, настає “особистий час”. Ритуали переходу – наприклад, зміна одягу чи музика – допомагають мозку зрозуміти, що “робочий день” завершився.

Брак зворотного зв’язку – одна з головних проблем онлайн-уроків

“Я відправила роботу – і тиша. Потім оцінка. Але я не знаю, що зробила не так. Мені хотілося запитати, обговорити. Але в онлайн-форматі все якось механічно”, – розповідає студентка Дарина.

Брак комунікації – ще один біль дистанційного навчання. Часто вчителі просто не встигають дати повноцінний зворотний зв’язок, особливо якщо група велика. Але саме діалог – ключ до навчання.

Використання коротких відео, пояснень з типовими помилками, групових консультацій хоча б раз на тиждень може сильно змінити ситуацію. І тут важливо, щоб і студенти самі ініціювали запитання, а не залишались у ролі пасивних отримувачів знань.

Психічне здоров’я під час дистанційного навчання

Можливо, це не те, що зазвичай вивчають на уроках чи парах, але саме психологічна самодопомога – те, без чого дистанційне навчання перетворюється на випробування.

Завести щоденник емоцій. Робити паузи й дихальні вправи. Не змушувати себе бути продуктивним щодня. Дати собі право відчувати втому, роздратування, нудьгу – й не звинувачувати себе за це. Навчання в онлайні – це більше про адаптацію, ніж про контроль.

Підсумуємо кілька ключових викликів дистанційного навчання – і те, як із ними можна працювати на рівні школи, сім’ї чи держави:

На завершення: не дистанція, а простір для зростання

За роки активного використання онлайн-освіти ми всі побачили не лише її недоліки, а й потенціал. Вона змінює не тільки спосіб навчання, а й наше ставлення до часу, самостійності та взаємодії. У кожного цей шлях виглядає по-своєму, але головне – ми вже на ньому, і повернення до старих моделей не буде повним.

Дистанційне навчання – це не тимчасова незручність, а частина нової освітньої реальності. Воно має сенс, якщо ми зуміємо не просто механічно його “відбути”, а зробити комфортним, підтримуючим і гнучким.

Звісно, це не ідеальна модель. Але вона вчить нас відповідальності, адаптивності й, головне, вмінню чути себе. І якщо ми навимося створювати не просто онлайн-уроки, а здорове середовище – навчання стане не каторгою, а ресурсом. Навіть на відстані.

Зрештою, освіта – це не лише про знання, а й про відчуття підтримки. І якщо ми збережемо людяність навіть через екран – ми вже на півдорозі.